Новости Город

«Розстріляне дитинство», або Чи буде в Білій Церкві пам’ятний знак жертвам Голокосту?

Ольга Савченко

  • 0
  • 184

До Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, який у світі відзначається 27 січня,  у Білій Церкві відбулася презентація та прем’єрний показ  документально-художнього  фільму «Розстріляне дитинство».

 Фільм створений з ініціативи білоцерківської єврейської громади, за підтримки  голови опікунської ради громади Вадима Кушніра, Меморіального комплексу голокосту «Яд Вашем» та  міжнародної організації Genesis Philanthropy Group (GPG).

Cтрічка розповідає про реальні події 1941-1945 років, коли під час окупації в місті було знищено 7000 євреїв та відбувся перший жахливий масовий розстріл малолітніх дітей.

Демонстрації фільму передували виступи почесних гостей з Києва та Білої Церкви. Серед них -  головний рабин України та Києва Моше Реувен Азман, представники українських та міжнародних організацій, міський голова Геннадій Дикий,  депутат ВР Хвича Мепарішвілі. На заході були присутні й депутати Київської обласної та Білоцерківської міської рад, керівники владних структур, свідки тих подій, учні школи «Міцва» та інші.  

Режисером-постановником стрічки виступив Микола Дружков, професійний режисер кіно.  

Величезну роботу у дослідженні тих трагічних подій здійснили білоцерківські історики та краєзнавці Сергій Бурлака та Євген Чернецький. Завдяки їхнім дослідженням вдалося виявити, де, коли та скільки дітей і дорослого єврейського населення загинуло на початку 1941 та 1942 років. Зокрема вони дослідили, що було кілька хвиль розстрілів єврейського населення та кілька масових  захоронень у місті й на його околицях. Деякі  вдалося встановити одразу, інші – згодом.  Також встановили, що крім єврейських родин німецькі окупанти розстрілювали й тих, хто переховував іудеїв, а також циган та неблагонадійних – активістів. Залучили до цього свідків, які, не дивлячись на досить поважний вік, все-таки прийшли до кінотеатру на презентацію фільму. У стрічці вони щиро переповідали про життя до війни, дружбу з тими, з ким жили поруч, що сталося в перші місяці 1941 р. з єврейськими родинами.

Аби передати всю трагедію білоцерківських євреїв під час війни, плідно попрацювали актори Київського академічного музично-драматичного театру ім. П. К.Саксаганського та  учні школи «Міцва». Професійна й талановита гра і акторів, і дітей передала на екрані всю біль і тривогу тих жахливих подій - правдоподібно та  без зайвої награності.

Ганна Абрамівна та Михайло Мойсейович Фінкельштейни поділилися своїми враженнями щодо  тих подій. Зокрема, маму Ганни Абрамівни - 16-річну дівчинку, врятувало від загибелі те, що бабуся змусила всю родину евакуюватися з Білої Церкви. «Тоді багато людей не розуміли небезпеки, яка на них чекала. Нам же розповідали, що наша армія сильна і не допустить ворога на територію країни, та все виявилося досить трагічно».  

До створення фільму долучилося чимало людей. Серед них - Вадим Кушнір, який опікується великою кількістю благодійних проектів, підтримати вирішив і цей, аби люди усвідомили всю біль трагедії, яка відбулася в Білій Церкві в період 1941-1945 років, щоб ніколи не повторилася  історія, «коли людей вбивають лише за національною ознакою». «Колись ми з батьком їздили на його малу батьківщину, на Вінниччину, - каже Вадим Борисович. - У маленькому селі стояли поруч православний храм  і  костел, а поряд -  синагога. Відвідуючи їх, люди жили єдиною громадою, працювали, ростили дітей, не   задумуючись, якої вони  національності. Переконаний, що потрібно робити так,  аби всім було комфортно жити. А щодо Білої Церкви, то тут народилася велика плеяда відомих вчених-євреїв світового рівня. Ще раз кажу, не важливо, якої ти національності, важливо, за якими принципами ти живеш».

Наразі йде активне обговорення місця встановлення  в Білій Церкві пам’ятного знаку жертвам  Голокосту,  конкурс на який  вже оголошено. Та, за словами Вадима Кушніра,   

дуже прикро, що, аби вшанувати «пам'ять цих дітей, дуже довго вели розмову,  де б це знайти місце». «Це кощунство з боку міської влади,  депутатів -  виділити місце для увіковічення загиблих дітей на місці колишнього громадського туалету, це поруч з БРУМом, коло ЖЕКу. Мені було б соромно таке зробити», - зазначив він.

Свою думку щодо пам’ятного знаку висловив архітектор Олег Сафонов. Він, зокрема, зазначив, що саме  Парк Слави міг би стати тим місцем, де була б «зібрана» вся  тисячолітня історія Білої Церкви з її драматичними та трагічними сторінками, такий собі міський некрополь, «аби людина, яка відвідала його, вшанувала пам'ять  своїх предків і співвітчизників та пишалася тим, що живе в цьому місті». Та для цього необхідно здійснити перепланування  Парку, бо, на його думку, в центрі міста надто багато пам’ятних дощок, знаків, і «місто перетворюється на  кладовище, тому необхідно упорядкувати це, щоб люди мали місце, де згадують про трагічні сторінки, а на вулицях лунав сміх і відчувалася радість буття».

Наразі йде обговорення щодо виділеного місця для будівництва пам’ятного знаку.

Надя Кащук

Рубрика: Город
Комментарии
0
Чтобы добавить свой комментарий авторизуйтесь
Другие Новости

Афиша событий Белой Церкви

Новости Самые
Читаемые
Обсуждаемые
за Неделю
за Месяц
за Год

Видеосюжеты

Фоторепортажи

Что комментируют?

Объем цистерны в машине около 2000 литров. Расход воды - 30-40 в секунду (максимальный). Весь объем воды расходуется за промежуток от 3 до 7 минут. 300 литров не хватило бы и на минуту тушения.
9 Февраля 2019 15:38 | Kate Titarenko
У садочках Кропивницького скасували пільгу на харчування дітей учасників АТО http://www.kypur.net/u-sadochkah-kropyvnytskogo-skasuvaly-pilgu-na-harchuvannya-ditej-uchasnykiv-ato/ У Кропивницькому мітингували через скасування у садочках пільг для дітей учасників АТО. ФОТО http://www.kypur.net/u-kropyvnytskomu-mitynguvaly-cherez-skasuvannya-u-sadochkah-pilg-dlya-ditej-uchasnykiv-ato-foto/
9 Января 2019 12:03 | Оля Кузьменко
Навіщо брехати? Чи на брехні будується все в цьому світі? Чотири пожежні машини, з яких в одній було 300 л води? Навіщо їхати, або вже якщо прийняли виклик, то мабуть мусять бути підготовлені до врятування не тільки життя, а й майна людей. Чи в Україні всі живуть за принципом: не моє, то хай горить. Такого й ворогу не побажаєш. В один момент зруйнувалось все, не тільки втратили все що було, але й всі спогади. Не залишилось нічого, навіть жодних документів. А все через халатність «рятувальників», тобто відсутність води в машинах.
18 Декабря 2018 01:07 | Polina Makovetska